Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського

Прогнозування світових військових витрат

Р. Руська — 2024-02-09

Останні десятиліття супроводжуються посиленням локальних конфліктів, руйнуванням інституту безпеки держав, що супроводжуються військовими діями, наслідки яких непередбачувані. Своєрідним гарантом безпеки держави виступала система колективної безпеки, та як показав час, не є дієвою, коли держава гарант захоплює територію. Досліджуючи загальні світові військові витрати та здійснюючи прогнози, щодо них, на наступні роки, дасть змогу передбачити локальні військові конфлікти.

Мета статті ‑ застосування властивостей часових рядів для побудови прогнозних моделей визначення інтенсивності світових військових витрат у майбутньому, для підвищення ступеня поінформованості особи, яка приймає рішення стосовно важливих тенденцій у сфері зовнішньої безпеки держави.

Використовуючи базу даних SIPRI, яка є достовірним доступним джерелом статистичної інформації про військові витрати, здійснено аналіз світових військових витрат за період 1988 року до 2022 року. Розглядаючи політичну ситуацію в світі, можна відмітити, що збільшення військових витрат супроводжується загостренням військових конфліктів, зменшення – затуханням, або вирішенням конфлікту.

Дані світових військові витрати (рис. 1) являють собою часовий ряд. Для його дослідження перевірено дві гіпотези: H₀ – відсутність автокореляції у показниках, ряд не стаціонарний, і для подальшої роботи необхідно приводити перетворення; H₁ – автокореляція присутня, ряд є стаціонарним, з ним можна працювати. Доведено справедливість гіпотези H₁. Для прогнозування світових військових витрат використовувався експонентний тренд без сезонності.

Запропоновану методику можна використати для дослідження військових витрат, як держав-сусідів, так і альянсів держав, в яких військові витрати відповідають експонентному тренду, щоб мати загальну картину щодо безпеки своєї країни. Якщо спостерігається інший тренд доцільно використовувати різновиди Arima-моделей, що і буде метою наших подальших досліджень.

Оцінка якості та ризиків виконання оборонних проєктів на основі нечітко-інтегрального числення

С. Свєшніков — 2024-02-09

Останнім часом Міністерство оборони України для здійснення оборонної реформи робить акцент на виконанні оборонних проєктів, що дозволяє підвищити ефективність використання бюджетних коштів в умовах недостатнього фінансування. Відповідно до Методичних рекомендацій з управління проектами від 2019 року, одним з головних завдань проєктного менеджменту є забезпечення високої якості кінцевого результату оборонних проєктів.

Метою статті є розроблення методики і алгоритму оцінювання якості оборонних проєктів в умовах невизначеності, в також ризиків якості.

Якість результату оборонного проєкту є інтегрованою, складною, багатокомпонентною категорією, яка не піддається прямому оцінюванню. Тому категорія якості потребує декомпозиції на часткові категорії, які самі можуть потребувати декомпозиції і так далі, до рівня, коли найбільш деталізовані категорії будуть визначатись неподільними, усім зрозумілими категоріями, легко вимірюваними за допомогою елементарних шкал.

У статті запропоновано методичний підхід до оцінювання якості результатів (у тому числі часткових) оборонних проєктів, який полягає у поєднанні нечітко-інтегрального числення і відомих багатокритеріальних методів прийняття рішень. Відповідно до цього, якість результату оборонного проєкту представляється як ієрархічна сукупність якісних категорій, де зв’язки між категоріями описано нечіткими мірами Сугено, вхідні дані щодо часткових оцінок якості описано нечіткими функціями належності, а узагальнення часткових оцінок здійснюється нечітким інтегралом Сугено від функції належності по нечіткій мірі.

Нечіткий інтеграл Сугено є гнучким інструментом для оцінювання якості проєктів, оскільки він може бути налагоджений на різні логіки узагальнення часткових результатів. Ризик визначається як відхилення реальної якості від очікуваною і розглядається як результат дії факторів невизначеності.

Шляхи удосконалення механізму управління оборонними ресурсами

В. Сотник — 2024-02-09

Базовою основою забезпечення обороноздатності держави і розвитку спроможностей сил оборони є ефективне управління оборонними ресурсами. В цьому напрямку важливим питанням є визначення показників ефективності управління оборонними ресурсами, їх структурування, визначення основних елементів та критеріїв ефективності механізму їх управління.

Мета статті ‑ аналіз показників, критеріїв та етапів механізму управління оборонними ресурсами для обґрунтування рекомендацій щодо його удосконалення.

Механізм управління оборонними ресурсами включає в себе комплекс дій, процесів та структур, спрямованих на ефективне використання ресурсів для забезпечення національної безпеки. Елементами механізму управління оборонними ресурсами є: військові планування, логістика та інфраструктура; розвідка і контррозвідка; оборонні технології; кібербезпека; тренування та підготовка особового складу.

Ефективність механізму управління оборонними ресурсами оцінюється за допомогою різноманітних критеріїв, які характеризуються відповідними показниками та метриками. Критерії можна структуризувати за такими кластерами: готовність військ, логістика і постачання, бюджетна та технологічна ефективність, ефективність використання персоналу, стратегічна ефективність, інформаційна безпека.

Удосконалення механізму управління оборонними ресурсами доцільно здійснювати у взаємодії з зацікавленими сторонами: При цьому залучаються військові експерти, урядові органи, академічна громадськість для отримання об’єктивної оцінки та забезпечення широкого погляду на ефективність.

Впровадження в практичну діяльність розглянутого підходу сприятиме спроможності держави ефективно протистояти воєнній агресії, іншим викликам національної безпеки, покращить міжнародну взаємодію в оборонній сфері та допоможе Україні бути складовою частиною системи міжнародної безпеки.

Розвиток концептуальних засад забезпечення оборони України: від воєнної організації держави до всеохоплюючої оборони

М. Коваль — 2024-02-06

Для формування концептуальних засад забезпечення оборони для післявоєнної України проведено аналіз попередніх концептуальних підходів щодо забезпечення національної безпеки та оборони (з 2014 року), а також досвіду реалізації поточної концепції всеохоплюючої оборони в ході відсічі збройній агресії РФ проти України.

З початком агресії РФ проти України, окупації Криму та окремих районів Донецької, Луганської областей у 2014 році, обранням нашою державою стратегічного курсу на вступ до Європейського Союзу та НАТО відбулись докорінні зміни засад забезпечення національної безпеки та оборони України.

Відповіддю України стало об’єднання зусиль силових структур, державних органів, громадянського суспільства, для реагування на гібридні дії РФ. Для цього у 2016 році рішенням Ради національної безпеки і оборони України було прийнято Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України. В ході реалізації зазначеної концепції відбувся інституційний перехід від радянської парадигми системи оборони України, в основі якої була воєнна організація держави, до нової концепції забезпечення національної безпеки та оборони, в якій головним виконавчим органом став сектор безпеки та оборони.

Концептуальні засади забезпечення оборони України, що пройшли розвиток від воєнної організації держави до сектору безпеки та оборони й концепції всеохоплюючої оборони підтвердили свою життєздатність.

Досвід реалізації концепції всеохоплюючої оборони України щодо стійкого опору агресору у всіх доменах збройної боротьби, використання для відсічі агресії всього потенціалу держави та суспільства, застосування всіх форм і способів воєнних дій, зокрема асиметричних дій для оборони України може бути використаний для удосконалення систем оборони держав-партнерів та загальноєвропейської безпеки в цілому.

Вплив наслідків російсько-української війни на морі на економічну безпеку

Є. Вдовицький — 2024-02-07

Аналіз співвідношення сил сторін показує, що станом на 24 лютого противник мав абсолютну перевагу в силах на морі, яке дорівнювало один до дванадцяти. Також, противник завоював панування у повітрі, що є головною умовою для панування на морі в цілому. За сприятливих умов противник передбачав проведення морської десантної операції з метою сприяння діям військ на приморському напрямку та відрізання України від Чорного моря. Однак внаслідок успішних дій сил (військ) Військово-Морських Сил Збройних Сил України (ВМС ЗС України) та інших складових Сил оборони держави на морі навесні та влітку 2022 року, панування ворога у Чорному морі було зірвано. Противник був змушений обмежити райони дій своїх ударних сил прибережними водами навколо Криму.

Метою статті є аналіз досвіду російсько-української війни на морі у 2022-2023 роках, визначення основних висновків та уроків з досвіду воєнних дій, а також їх впливу на економічну складову міжнародної безпеки.

Проведений аналіз досвіду російсько-української війни на морі у 2022-2023 роках свідчить, що:

час відсутність достатнього комплекту сил ВМС ЗС України в Азовському морі дало змогу противнику встановити повний контроль над акваторією Азовського моря, що не дозволило виконати завдання щодо оборони держави з морського напрямку в Азовській операційній зоні;

з урахуванням значної переваги противника у силах та засобах на морі важливим чинником для забезпечення перехоплення ініціативи в боротьбі з противником є застосування асиметричних засобів впливу, якими є ударні МБА;

враховуючи мінну небезпеку, що виникла в акваторії Чорного виникає потреба у проведенні протимінних заходів, у тому числі із залученням країн – партнерів.

Крим і європейська безпека: зв’язок, вплив, перспективи

А. Іващенко — 2024-02-07

Крим став однім із театрів стратегічної конкуренції між Росією і Заходом. Деокупація Криму є основною стратегічною метою України в протидії російській агресії, ключовою ланкою стійкості системи європейської безпеки. Враховуючи те, що Росія є ядерною державою зі значно переважаючим воєнним потенціалом, забезпечення стійкості європейської безпеки в умовах тимчасової окупації Криму вимагає послідовних системних кроків і значних ресурсів. В статті розглядаються зв’язок, взаємний вплив та перспективи європейської безпеки в контексті деокупації Криму.

Фрагментарність Чорноморського ТВД і його розташування на краю зони відповідальності НАТО визначає його особливу складність і важливість для європейської безпеки.

У довгостроковій перспективі тривалої конфронтації на ТВД вимагає від Північноатлантичного Альянсу надання пріоритету стримуванню російської агресії з одночасним збільшенням підтримки держав-партнерів і заохоченням до співпраці між союзниками і партнерами на ТВД.

У короткостроковій перспективі необхідно зосередитися на розширенні безпекової допомоги Україні з метою деокупації Криму. Забезпечення безпечного і стабільного Криму принесе значну користь Україні, Європі в цілому, а також державам, розташованим далі на схід, які залежать від Чорного моря як логістичного шляху на Захід. Попри ризики, з якими стикаються чорноморські країни з боку агресивної Росії, їх політична і воєнна обережність відображає їхні власні занепокоєння, перш за все щодо того, наскільки вони можуть розраховувати на захист НАТО під час кризи.

Деокупація Криму стосується не лише майбутнього України, це стосується всієї Європи. Росія вимагає поділу європейського континенту на сфери впливу, чого європейці намагалися уникнути останні три десятиліття. Європі та її населенню загрожують нові виклики та загрози, потенційно пов’язані з великою кількістю жертв та інших втрат. Україна надає можливість та час Європі відреагувати на цю кризу і не загинути в полум’ї нової світової війни.

Кіберстійкість в умовах воєнної агресії РФ: досягнення України та проблемні питання

П. Сніцаренко — 2024-02-07

У сучасних воєнних конфліктах поряд з традиційними операційними середовищами (суша, море, повітря, космос), розглядають також інформаційне середовище, передовсім його невід’ємну складову – кіберпростір, в якому динамічно відбуваються кібердії. В цьому протистоянні важливого значення набуває узагальнений розгляд питання кіберстійкості як засадничого елемента національної системи кібербезпеки України, а в умовах зовнішньої воєнної агресії також як чинника кібероборони держави.

Метою статті є розкриття закономірних особливостей забезпечення кіберстійкості в Україні в умовах широкомасштабної воєнної агресії РФ.

До основних чинників, що позитивно вплинули на кіберстійкість в Україні в умовах воєнної агресії, слід віднести наступні об’єктивні явища:

цифрова інфраструктура України в цілому була структурно стійкою;

потужним чинником посилення кіберстійкості стало міжнародне співробітництво у сфері кібербезпеки та інтеграція в міжнародний безпековий кіберпростір;

державні органи, у першу чергу швидко адаптувались до умов, що склались, та прийняли ряд нетривіальних рішень;

ряд кіберактивістських груп самоорганізувались та об’єднались для протидії кіберагресії РФ;

міжнародні ІТ-партнери на волонтерських засадах активно підтримали Україну;

на бік України стали ряд іноземних хактивістських організацій;

можливості використання вже з кінця лютого 2022 року супутникової радіомережі зв’язку Starlink від компанії Ілона Маска;

надання партнерами актуальної інформації від засобів розвідки, що дозволило суттєво підвищити ситуаційну обізнаність.

Перспектива подальших досліджень полягає у пошуку шляхів підвищення рівня кіберстійкості в Україні на підставі аналізу організації національної системи кібербезпеки.

Російсько-українська війна на морі: стратегічні уроки та вплив на міжнародну безпеку

С. Яким’як — 2024-02-07

В умовах суттєвих змін у системі міжнародної безпеки внаслідок агресивних дій РФ у світі і російського вторгнення в Україну актуальним питанням є визначення заходів щодо покращання Європейської безпеки на морі. Україна здійснює відсіч збройній агресії росії та успішно протидіє противнику на морі. Водночас, реалізація курсу України на вступ до ЄС та НАТО вимагає впровадження уроків з досвіду війни на морі в спільну діяльність з європейськими партнерами щодо покращання міжнародної безпеки на морі.

Для визначення стратегічних уроків досвіду російсько-української війни на морі враховувано:

еволюцію поглядів сторін на можливі стратегії дій на морі в разі ескалації збройної агресії РФ та переходу до повномасштабних військових дій;

стратегічні наслідки дій сторін на морі, рівень досягнення поставлених цілей;

основні висновки з дій на морі на стратегічному рівні, які необхідно враховувати в майбутньому.

Виділено наступні етапи війни на морі:

1 етап (24.02.2022 – 01.04.2022) – створення та підтримання РФ панування на морі;

2 етап (02.04.2022 – 21.07.2022) – нанесення низки успішних ракетних ударів українськими силами по крупних військових кораблях Росії;

3 етап (22.07.2022 – 28.10.2022) – обмежене застосування сил на морі після укладання гібридних угод щодо реалізації “Чорноморської зернової ініціативи” між Україною, Туреччиною та ООН, а також – подібних домовленостей і РФ з цими ж сторонами;

4 етап (29.10.2022 – 04.08.2023) – перехід до роботизованої війни на морі, який розпочався 29.10.2022 з нанесення комплексного удару по російських силах безекіпажними надводними та безпілотними літальними апаратами;

5 етап (05.08.2023 р. – по теперішній час) – перехоплення ініціативи українськими силами у воєнних діях на морі.

У статті визначено вплив наслідків війни на морі та запропоновано спільні заходи щодо підвищення рівня Європейської безпеки на морі.

Визначення проблем розвитку конституційних принципів складових системи забезпечення національної безпеки

А. Бейкун — 2024-02-08

Актуальність роботи полягає в тому, що розвиток Української держави є, насамперед, результатом постійної орієнтації українського суспільства на принципи гуманізму і справедливості та демократичного розвитку в умовах, коли зовнішні загрози і небезпеки зросли до критичного рівня, зокрема в контексті відбиття збройної агресії Російської Федерації проти України. У пошуку шляхів подальшого розвитку необхідно усвідомити реальне використання основних принципів правового регулювання системи забезпечення національної безпеки, наповнити його реальним демократичним змістом і, відповідно, шукати гармонійний баланс ефективності системи забезпечення національної безпеки.

Метою статті є теоретичне окреслення проблем регулювання та правового забезпечення державної безпеки, функціонування суб’єктів сектору безпеки і оборони в контексті необхідності дотримання принципів конституційної діяльності, а також вдосконалення правового підґрунтя взаємодії між громадянським суспільством і складовими сектору безпеки і оборони.

В умовах воєнного стану в Україні потребують вирішення наступні питання: удосконалення існуючої нормативно-правової бази для ефективної відсічі військовій агресії з боку Російської Федерації; створення умов для сприяння відбудові держави; відновлення різних секторів економіки та промисловості; створення комплексних механізмів соціальної підтримки громадян, які постраждали внаслідок військової агресії, та надання їм адекватної соціальної допомоги.

В якості квінтесенції цих зусиль має бути розроблена системна, логічна та узгоджена нормативно-правова база у сфері національної (державної) безпеки. Крім того, слід піддати аналізу правове забезпечення національної безпеки в інших країнах та можливість запозичення найбільш конструктивних і адаптованих елементів нормативно-правової бази у сфері національної безпеки інших країн.

Запобігання можливій ескалації в повітряному домені збройної боротьби

В. Горбенко — 2024-02-08

Сьогодні, як і раніше, інтерес багатьох дослідників спрямований на вирішення питання, як на майбутнє операційне середовище впливають стратегія потенційного противника, концепції його операцій і технології, що постійно розвиваються. Ці погляди можна систематизувати за допомогою набору загальних припущень про те, що являє собою стратегія противника на практиці. Одним з головних викликів даної стратегії, є впевненість РФ в тому, що початкова фаза війни включатиме масовані ракетно-авіаційні удари (МРАУ). Тому необхідно дослідити основні оперативні концепції, які РФ прогнозує застосувати, насамперед в повітряному домені.

Мета статті – обґрунтування можливих шляхів запобігання ескалації та відбиття агресії в повітряному домені з врахуванням сучасних стратегій, концепцій повітряних операцій, форм і характеру дій противника, спроможностей створених угруповань Повітряних Сил.

В статті розглянуті існуючі погляди військових фахівців провідних країн світу та РФ щодо напрямків розвитку засобів повітряного нападу, класифікації, структури та способів ведення повітряних операцій в сучасних умовах. На підставі аналізу уроків російсько-української війни, наявних і необхідних в сучасних умовах сил (засобів), форм та способів дій повітряних компонентів в операціях, запропоновані шляхи вирішення проблемних питань, пов’язаних з теорією розвитку повітряної операції. Запропонована система застосування Повітряних Сил ЗС України дозволяє класифікувати не тільки їх власні форми дій, а й інтегрувати всі можливі форми дій об’єднаного угруповання сил в єдиній системі багатодоменних операцій.

Запропонований підхід щодо визначення критичних точок стану контролю повітряного простору, дозволить обґрунтувати потрібні шляхи, як під час відсічі агресії в повітряному домені, так і запобігання можливій ескалації в повітряному домені в повоєнний час.

Фейкові новини в малих групах соціальних мереж

I. Іжутова — 2024-02-08

Інформаційна війна завжди починається до проведення військової операції, триває паралельно з нею та після її завершення. З 2014 року інформаційне середовище активно використовується Російською Федерацією для поширення пропаганди та дезінформації, а у 2022 році цей процес масштабувався та постійно зазнає змін та перетворень. Сьогодні агресор активно використовує малі групи в соціальних мережах для укорінення своїх наративів, які він реалізовує через поширення фейків, дезінформації, негативної пропаганди, маніпуляцій тощо.

Мета статті – аналіз ведення інформаційної операції з боку Російської Федерації із використанням малих груп в соціальних мережах для обґрунтування рекомендацій щодо захисту інтересів національної безпеки та оборони шляхом побудови реактивної комунікації на локальному рівні.

Надані рекомендації стосовно нівелювання негативного впливу.

По-перше, медіа освіта та просвіта громадян, максимальна робота з ними для пояснення технологій поширення інформації, громадянська свідомість – якщо учасники груп бачать явні ознаки пропаганди або дезінформації, не діяти на емоціях, спокійно і аргументовано пояснити, чому це неправдива інформація. Якщо в групі є хоча б одна людина, яка буде робити такі пояснення, до неї згодом будуть долучатися інші учасники, а тоді робота провокатора буде марною і втратить сенс.

По-друге, моніторинг таких малих груп – необхідні програмні засоби, які дозволять вирішити цю проблему.

По-третє, робота з органами місцевого самоврядування. Найчастіше пропаганда вкорінюється в тих регіонах і місцевостях, де багато літніх людей, які не працюють, або працюють в своїх громадах, тому більше часу виділяють спілкуванню в таких малих групах. На своєму локальному рівні вони повинні знати болючі теми громад, де є певні тріщини в контенті і закривати ці тріщини, інакше їх заповнить хтось інший.

Стійкість суспільства в теорії та практиці

Т. Екстрем — 2024-02-08

З моменту створення НАТО, інші країни не можуть атакувати територію Альянсу відповідно до акту війни, тоді як Україна зараз переживає найжорстокішу війну на європейській землі з часів Другої світової війни. Російська війна в Україні ілюструє чотири загальні оперативні вимоги до будь-якої військової сили: доступність, готовність, мобільність і стійкість. Жодна військова логістична система сама не може задовольнити всіх експлуатаційних вимог. Логістична система буде залежати від функціонування системи інфраструктури для забезпечення мобільності, а також використовувати комерційні ланцюжки поставок для забезпечення стійкості. Базові вимоги НАТО, викладені в статті 3 Договору НАТО, які стосуються стійкості, як до систем інфраструктури, так і до ресурсів і ланцюгів поставок держав-членів. У статті визначено, що соціальна стійкість є здатність окремих людей і команд, організацій, мереж і товариств, окремо та в цілому готуватися, відповідати, протистояти, одужати та адаптуватися до основних викликів. Також розглянуто функціонування елементів інженерії, екології та психології.

Поєднуючи конструкції з трьох різних областей дослідження стійкості, і додаючи аспекти дослідження стратегії, розроблено орієнтовну основу для вивчення стійкості суспільства, включаючи аспекти чутливості, міцності та стійкості на різних рівнях.

У статті викладено перші кроки до створення основ для подальших досліджень логістичних аспектів ведення війни в контексті стійкості суспільства. Як наступний крок пропонується використання основ для дослідження стійкості суспільства в Україні. Також у статті розглянуто можливість досягнення семи базових показників національної стійкості, організація та мережі використання стратегії швидкого реагування на загрози для досягнення оперативності, надійності та стійкості держави.

Стратегія і операції у війні на виснаження

П. Йдстебо — 2024-02-08

У статті оцінено стратегію і війну в Україні у світлі радянських стратегічних дебатів 100-річної давнини. Мета ‑ поставити під сумнів життєздатність стратегічної мети повалення іншої держави за допомогою військової сили. Це зроблено в рамках класичних дебатів про стратегії руйнування та виснаження з 1880-х до 1920-х років. Ці дебати також допоможуть пояснити фундаментальні зміни в характері війни після відновлення спроб РФ повалити Україну шляхом повномасштабного вторгнення взимку 2022 року.

Основним теоретичним джерелом є книга радянського генерала Олександра Свєчина “Стратегія” 1927 року. Свій історичний метод та інтерпретації сучасної стратегії Свєчин базує на працях німецького військового історика Ганса Дельбрюка. Дельбрюк ініціював так звану німецьку стратегічну суперечку між собою та історичним відділом німецького Великого генерального штабу. Спочатку палкі дебати точилися навколо того, чи використовував прусський король Фрідріх Великий стратегію руйнування або виснаження під час Семирічної війни 1756-1763 років. Це також були дебати про історію як науку і про зловживання історією для легітимізації доктрини.

Три українські наступальні операції, описані вище, були дуже різними за розміром і формою. Ці наступальні операції ілюструють спектр оперативних можливостей в стратегії виснаження. Метою військових операцій в стратегії виснаження є накопичення здобутків там, де це можливо, і за прийнятних витрат. При цьому всі інші засоби держави будуть, з одного боку, підтримувати військові операції, а з іншого – використовувати успіхи для сприяння прогресу на політичній, дипломатичній і стратегічній аренах.

Стратегія руйнування уніфікована і допускає лише одне правильне рішення (білі). У стратегії виснаження інтенсивність збройного конфлікту може змінюватися, а отже, для кожного рівня інтенсивності може бути своє правильне рішення.

На шляху до виявлення мови дезінформації: досвід проєкту “Fakespeak”

С. С. Альвестад — 2024-02-08

Проєкт “Fakespeak” – це міждисциплінарний дослідницький проєкт, в якому беруть участь лінгвісти з Університету Осло та комп’ютерні науковці з SINTEF Digital в Осло, Норвегія. Фінансований Норвезькою дослідницькою радою в рамках програми “Суспільна безпека та ризики”, проєкт розпочався у 2020 році і триватиме до кінця 2025 року. Мета дослідницького проєкту є подвійною:

- по-перше, триває робота над виявленням мови та стилю фейкових новин “Fakespeak” (алюзія на поняття “Newspeak” і “Doublethink” з роману Оруела “1984” – російською, норвезькою та англійською мовами;

- по-друге, досліджується питання, чи може додавання лінгвістичних особливостей фейкових новин до існуючих інструментів виявлення фейкових новин зробити ці інструменти більш ефективними.

У проєкті також беруть участь Faktisk.no, перший і поки що єдиний сервіс фактчекінгу в Норвегії, Норвезька телерадіокомпанія (NRK) і Норвезьке агентство новин (NTB), яке є “найбільшим у Норвегії постачальником контенту у вигляді тексту, зображень, відео та графіки для норвезьких ЗМІ”. Одна з цілей проєкту – допомогти зацікавленим сторонам виявляти потенційно шкідливі фейкові новини ефективніше, точніше і своєчасно, ніж це можливо зараз. З цією метою організовано семінари для обміну знаннями з представниками зовнішніх партнерів по співпраці.

У статті підведено підсумки проєкту “Fakespeak” (до його завершення залишилися два роки). Увагу зосереджено на передумовах виникнення проєкту, викликах при його виконанні, а також на можливих шляхах подальшого розвитку проєкту.

Існують питання, на які мають відповісти майбутні лінгвістичні дослідження: “як можна створити лінгвістичні знання, які стосуються”:

- кількох штучних мов (ШМ), а не лише однієї;

- кількох ШМ протягом тривалого часу, а не лише до наступного оновлення;

- ШМ, про які нічого відомо, оскільки вони можуть бути створені і підготовлені ворожими (державними) суб’єктами.

Методичний підхід до оцінки ймовірності ліквідації Силами територіальної оборони диверсійно-розвідувальних груп під час забезпечення перевезення військ (сил) залізничним транспортом

А. Романюк — 2024-02-20

Своєчасне створення угруповань військ (сил), у визначених операційних зонах (районах) з метою початку ведення воєнних (бойових) дій значною мірою залежить від своєчасного розгортання військ (сил). Основним видом транспорту для забезпечення розгортання є залізничний транспорт (ЗТ), перевагами якого є здатність здійснювати перевезення важких і великогабаритних вантажів на великі відстані при відносно високих швидкостях, забезпечення регулярної роботи в будь-який час року і доби незалежно від погодних умов, готовність для виконання масових військових перевезень. Разом з тим об’єкти ЗТ є уразливими від дій диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ).

Метою статті є удосконалення методичних положень до оцінки ймовірності ліквідації Силами територіальної оборони диверсійно-розвідувальної групи під час забезпечення перевезення військ (сил) залізничним транспортом в ході оперативного розгортання військ.

Завдання із оборони важливих об’єктів і комунікацій полягає у своєчасному виявленні та ліквідації ДРГ противника, тому оцінка ймовірності виконання завдання СТрО здійснюється за таким показником ‑ ймовірність ліквідації ДРГ противника – Розроблено методику оцінки ймовірності виконання означеного завдання.

Методика оцінки ймовірності ліквідації диверсійно-розвідувальної групи противника ґрунтується на застосуванні диференційного рівняння Осипова-Ланчестера, що дозволяє порівняти вклад у результат бойових дій різних типів озброєння та впливу навченості, морально-психологічного стану особового складу; отримати прогнозовані значення оцінки ймовірності ліквідації ДРГ противника певним елементом бойового прядку; прийняти рішення на застосування визначеного складу сил і засобів СТрО для досягнення необхідного результату.

Удосконалена методика розподілу сил і засобів Сил спеціальних операцій за завданнями в ході застосування за призначенням

А. Кокойко — 2024-02-20

Виходячи із завдань, поставлених Силам спеціальних операцій (далі – ССпО), доцільно уточнити порядок застосування ССпО у військових операціях. Потреба полягає у забезпеченні умов досягнення цілей операцій шляхом виконання різноманітних дій і використанню різних засобів розвідки і ураження, проведенню самостійних операцій (дій) в складних умовах оперативної обстановки. ССпО також мають бути готові до перекидання на значні відстані всіма видами транспорту і десантуванню різними способами. Крім того, на території, контрольованій противником, вони будуть вести маневрені дії, тому швидкість пересування підрозділів ССпО повинна забезпечувати виконання бойових завдань і достатню міру скритності.

Метою статті є розроблення методики розподілу сил і засобів ССпО за завданнями в ході ведення спеціальної операції шляхом розв’язання оптимізаційної задачі.

Найбільш доцільним підходом до розподілу сил і засобів є застосування методів оптимізації. Для цього необхідно здійснити формалізацію процесу розподілу сил і засобів ССпО між завданнями операції. Задача розподілу сил і засобів ССпО за завданнями в операції передбачає її поетапне вирішення:

аналіз особливостей постановки оптимізаційних задач;

аналіз процесу розподілу сил і засобів ССпО для обґрунтованого вибору певного типу оптимізаційної задачі;

розробка алгоритму розподілу сил і засобів ССпО;

узагальнення методики розподілу сил і засобів ССпО за завданнями.

Методика розподілу сил і засобів комплексно враховує неоднорідність сил і засобів ССпО та завдань ССпО в операції, базується на оптимізаційній задачі, зокрема методі двох функцій і дозволяє оптимально для умов операції розподілити сили і засоби ССпО між завданнями та визначити ступінь досягнення мети бойового застосування ССпО в операції.

НАТО та Україна: безпекові аспекти інтеграції

Н. Андріянова — 2024-02-08

Україна, як ніколи в своїй історії рішуча в своєму вступі в Альянс, громадська підтримка досягла рекордних показників. Прагнення України до євроатлантичної інтеграції закріплено в Конституції. Під час воєнного стану проводяться реформи по досягненню взаємосумісності з арміями держав – членів Альянсу. Ані Бухарестський, ані Вільнюській саміти не виправдали надій та сподівань українців, Україну так і не запросили до Альянсу, хоча Альянс потребує вступу України не менше ніж Україна.

Метою статті є дослідження безпекових аспектів євроатлантичної інтеграції України та значення української боротьби проти РФ для Євроатлантичного простору.

Сьогодні Україна як ніколи тверда у своєму рішенні щодо вступу в Альянс, підтримка населення сягнула рекордних за всі часи показників – 82%. Свій євроатлантичний напрям розвитку Україна законодавчо закріпила в головному законі держави – Конституції України, що фактично підтверджує рішучість і безповоротність рішення українців на інтеграцію в європейський та євроатлантичний простір.

Двосторонній альянс з гарантіями США та/або мережа двосторонніх альянсів з сильними у військовому відношенні державами, бажано ядерними, могли б гарантувати безпеку Україні. Однак, хоча країни і пропонують допомогу у сфері безпеки, вони утримуються від надання гарантій, які б виходили за рамки підтримки і становили б запоруку взаємної оборони. Двосторонні і багатосторонні угоди, оголошені в рамках G7 на саміті НАТО 2023 року, пропонують підтримку, але не гарантії. Це пов’язано з тим, що жодна держава не хоче брати на себе ризик військової конфронтації з РФ.

Найбільш ефективним стримуючим фактором проти РФ було б членство України в НАТО. А до вступу необхідно спільними зусиллями забезпечити якнайшвидшу перемогу України, бо це буде перемога не лише України, а всього цивілізованого світу.