Визначення завдань територіальної оборони України з урахуванням історичних аспектів та досвіду держав-членів НАТО І ЄС

Анотація

Зміни у безпековому середовищі, які відбулися на європейському континенті впродовж останніх років, змусили низку держав-членів НАТО і ЄС переглянути свої підходи до питання захисту державного суверенітету і територіальної цілісності. Значна частка з них реалізує свою власну оборонну політику через організацію та підготовку територіальної оборони, як із найбільш економічних та ефективних резервів підтримання на належному рівні обороноздатності своєї держави.

Для України організація територіальної оборони набуває особливого значення при удосконаленні системи оборони держави, що нині здійснюється в умовах збройного протистояння. Тому, у ході визначення завдань територіальної оборони України варто звернути увагу на історичні аспекти та досвід держав-членів НАТО і ЄС.

Метою статті є аналіз історичних аспектів, досвіду держав-членів НАТО і ЄС для визначення завдань територіальної оборони у ході відпрацюванні проєкту Закону України “Про територіальну оборону України”.

Більшість держав-членів НАТО і ЄС на територіальну оборону покладають додаткові завдання, зокрема: забезпечення громадської безпеки та охорону громадського порядку; протидію злочинності; боротьбу з тероризмом; участь у діяльності із забезпечення інформаційної безпеки; забезпечення безпеки населення і територій; ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій.

Значна частка держав-членів НАТО і ЄС для успішної боротьби з можливим агресором в рамках територіальної оборони не виключають завдання, виконання яких покладаються на патріотичні сили руху опору. До таких завдань відносяться: проведення диверсійних дій в тилу противника зі знищення або виведення з ладу його військових об’єктів; коригування ударів і вогню ракетно-артилерійських засобів по противнику; визволення заручників і військовополонених; дезорганізація роботи органів окупаційної влади; ведення інформаційної діяльності серед населення на тимчасово окупованих територіях.